Вчора, 2 грудня, у Вільнюсі відбулася конференція з питань реституції єврейської майна, награбованого в період Голокосту.
Десять років тому 46 країн світу, включаючи Україну, підписали Терезинську декларацію, взявши на себе зобов'язання повернути художні твори, конфісковані і викрадені нацистами, а також провести реституцію предметів і об'єктів іудаїзму і єврейського культурного майна, архівних матеріалів.
Минулого року президент США Дональд Трамп підписав Білль-447, також названий JUST: Justice for Uncompensated Survivors Today – «Справедливість для тих, хто вижив, але залишилися без компенсації». Згідно з цим документом, Держдеп США буде підтримувати повернення майна сім'ям та громадам загиблих в Голокост євреїв, або виплати відповідних компенсацій. У зв'язку з цим у світі активізувалися питання повернення награбованого єврейського майна.
Проблема реституції, зрозуміло, стосується не лише єврейського майна, але і власності всіх національних меншин, які постраждали від огидних режимів минулого століття і масових вбивств. Різанина вірменів у Туреччині супроводжувалася таким же масовим пограбуванням, як і Голокост.
Серед убитих в масовій різанині були найбагатші вірменські сім'ї, які володіли підприємствами по всьому світу — від Аргентини до Китаю. Вирізувалася вся вулиця і вся родина, в живих залишали одну дівчинку, яку потім ростили, як свою. Маленьку спадкоємицю видавали заміж за свого спадкоємця, і всі заводи і пароплави цілком законно переходили у власність нової сім'ї.
Мудрі країни намагаються виправляти минуле. Наприклад, Франція на найвищому рівні вирішує питання передачі цінностей із музеїв Франції в музеї Африки. Французи зіграли фатальну роль у знищенні прекрасних королівств чорного континенту, і зараз намагаються загладити провину настільки, наскільки це можливо.
Для самодостатнього суспільства чи людини жити в награбованому — огидно. У євреїв є таке поняття: «ганебний хліб». Брати те, що не заробив, ганебно. І якщо такі країни, як Франція, самостійно прийшли до повернення чужого, то у світовому масштабі США взяло на себе роль країни, яка гарантує справедливість у питаннях реституції.
Наскільки серйозні наміри американців, говорить приклад Швейцарії.
Батько Естель Сапір загинув у концтаборі у Франції, але перед смертю передав їй інформацію про банки, в яких зберігаються його гроші. Естель втекла в США, а після війни приїхала в Європу. Банки в Англії і Франції спокійно повернули їй заощадження тата. А ось Швейцарський банк Credit Suisse відмовився, оскільки у неї не було свідоцтва про смерть батька.
«Звідки у мене таке свідоцтво? За ним мені треба було б звертатися до Гімлера, Гітлера, Ейхмана і Менгеле» — сказала Сапір.
Credit Suisse відмовлявся повернути гроші замордованого в концтаборі батька 20 разів. Це продовжувалося до тих пір, поки Єврейський конгрес не звернувся в Конгрес США, який, у свою чергу, звернувся до влади Швейцарії. Цю історію розповідає Микола Шексон у книзі «Острова скарбів», яка присвячена найбільшим в історії людства як офшорним схемам, так і шахрайським діям, від яких постраждали цілі країни.
Події розвивалися як в анекдоті, якщо таке порівняння доречне. Асоціація швейцарських банків провела з власної ініціативи аудит на наявність рахунків жертв Голокосту. Виявили рахунки на суму 482 тис. франків. У 1956 році було проведено повторний аудит, і банки знайшли 86 рахунків на 862 тис франків.
І в 1996 році проведено незалежний аудит, який виявив 53 886 рахунків жертв Голокосту! Швейцарські банки в результаті виплатили $1,25 млрд в якості врегулювання цих колективних позовів. Credit Suisse, нарешті, знайшов рахунок батька Естель Сапір. Вона отримала $0,5 млн.
Сьогодні у більшості з 46 країн, що підписали Терезинську декларацію, немає повних списків єврейського майна. Виняток — єврейські громади, які самі задокументували своє майно до Другої Світової Війни. Але таких прикладів — одиниці.
Проблема України полягає в тому, що частину майна відібрали більшовики, а частину — нацисти. Тут пройшли дві хвилі пограбувань.
Ті, кого евакуювали, хто зміг сховатися або втекти, теж втратили практично все майно. Синагоги та інші будівлі, які залишилися у власності громад, пограбували, осквернили і частково зруйнували. Єврейське майно, конфісковане радянською владою, яке знаходилося в запасниках музеїв та архівів, частково вивезли в Росію, решту — теж розграбували окупанти.
Окрема трагедія – золоті речі і прикраси, які фашисти та їхні союзники вилучили під час акцій геноциду. У Лаврі зберігається іудейське золото і срібло для синагог — корони для Тори, яд (указки для читання Тори), світильники Ханукії. У Києві є кілька єврейських громад, тільки на Подолі — 3 синагоги. З київських же синагог ці коштовності були винесені більшовиками. Може, варто взяти приклад з Франції?
За свідченням комісії Уолкера, що розслідувала склад золотих запасів, які нацистська Німеччина продавала під час Другої світової війни нейтральним країнам, включаючи Швейцарію, при проведенні аналізу зразків золотих злитків тих часів, у них було виявлено до 30% немонетарного золота.
Як пише Йосип Зісельс, це золото могло належати нашим співвітчизникам, загиблим у Бабиному Яру або в будь-якому іншому з 1200 місць масового знищення євреїв на території України. Адже кожен четвертий єврей, загиблий в Голокості, народився і виріс в Україні.
Процес реституції — це питання не років, а десятиліть. З моменту здобуття Україною незалежності зроблені важливі кроки — громадам повернуті десятки синагог, ще десятки синагог можуть повернути найближчим часом.
Звичайно, не всі випадки повернення можна вважати реституцією. Наприклад, коли єврейській громаді Києва повертали синагогу Бродського на вулиці Шота-Руставелі, місто Київ отримало $100 тис. на нову будівлю лялькового театру.
Цю історію хочеться порівняти з історією про синагогу в Гельсінкі. На ній написано, що уряд Фінляндії після Другої Світової Війни передав це приміщення в безоплатний і вічний дар єврейському народу. І ця історія, і цей напис не лишає байдужим кожного, хто його читає.
Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter
Коментарі