Помилки бізнесу під час підбору штату та яких фахівців замінять роботами

Тетяна Пашкіна
Тетяна Пашкіна
HR-експерт robota.ua

На жаль, в Україні бізнес дуже часто ставить коняку позаду воза – втрачає гроші та час на пошуки кандидата, який від початку для роботи не підходить. Крім того, одночасно в одному офісі можуть працювати чотири покоління фахівців, а діджиталізація у нас поки що гальмує.

У більшості початківців-стартаперів є розуміння: ось ми хочемо відкрити хаб. Треба знайти приміщення, треба купити стільці, треба розставити пакети, а потім ми наймемо адміністратора. І ми впродовж трьох місяців не можемо знайти адміністратора, тому що ми рік тому, коли вибивали грант, заклали в бюджет 5 тис. грн, і до нас ніхто не хоче йти – навіть відчайдушні студенти на пів дня.

І ось у нас відкладається відкриття хабу, ми втрачаємо гроші, тому що у нас немає персоналу. Прибиральниці коштують дорого, адміністратори коштують дорого, «два в одному» ми найняти не можемо, бо адміністратора-прибиральницю ми хочемо молоду й амбітну, а вона мітлою махати не вміє. Аж доки ми адаптуємося та зрозуміємо, що нам потрібна господиня хабу 45+ (яка і підбере, і крихти змете, і буде, як матуся, до всіх ставитися, і навіть не 5 тис., а вже нехай і 7 тис. грн зарплатні для неї – не такі вже й страшні гроші, тому що квартира в неї є, орендувати не треба, всі діти — дорослі), мине пів року.

За цей час наш хаб абияк відкривався та закривався. Виявляється, що незнання того, що у нас ейчар зараз є визначальним, ставало причиною збитків.

І фактично наша робота з персоналом починається з розміщення вакансії. Не зі стратегічного планування — хто і на які гроші нам потрібен, як ми його замотивуємо, залучимо і утримаємо. А з того, що «прийдуть люди, треба щось робити». І тоді починається ця біганина по колу: ми наймаємо кого завгодно, ці «хто завгодно» або заганяють нас у збитки, або йдуть від нас кожні два дні, створюючи нам рух кадрів. Тим, хто залишається, немає сил навчати новачків всьому на чергові два тижні. І виходить, що ефективність бізнесу падає, а іноді й сам бізнес поводиться неадекватно – тому що з'ясувалося, що все було не так.

Чотири покоління в одному офісі

Зараз у гарного великого роботодавця — чотири покоління в офісі: залишки бебі-бумерів, X, Y і Z. І всім треба різне. І виявляється, що роботодавець хотів би всіх нагодувати одним махом. Але хтось любить оселедець, хтось – солону ікру, хтось – огірки квашені. Роботодавцю доводиться розуміти, що його цільова аудиторія — як віяло, і кожному треба своє.

Якщо ми говоримо про «зетів» – їм потрібні цікаві проєкти, а не рутинна робота; заохочуючі глобальні цілі, соціальна активність та багато іншого; плюс гарна заробітна плата. Керівник у «зета» — це наставник, це ментор, це людина, яка допомагає та підтримує, а не дрючить, не б'є по голові і не вимагає щастя в особистому житті. Це не робота з 9 до 18, це ніяких погонних норм, незрозумілих завдань із серії «побігли та поїхали». Всі побігли та поїхали, а ми сидимо й дивимося, куди всі тікають.

«Ігреки» — це власне жертви роботодавців, це люди, які, як правило, дуже активні, з високим рівнем самомотивації, вони готові вирішувати завдання, у них немає слова «ні». Але і від роботодавця вони чекають саме цього — розуміння, усвідомлення завдань, атмосфери, що надихає. Це все допоможе їм зрозуміти, що вони біжать у потрібному напрямку.

Якщо ми говоримо про 45+, то це, звісно, більше стабільність, довгостроковість, це визнання їхньої експертності, наставницьких функцій.

Водночас «зети» вчать «іксів» «поганому» — якщо раніше «ікс» і подумати не міг, що можна прийти до роботодавця й розповісти йому все, що ти про нього думаєш, то тепер вони кажуть: «А що, можна було?» І «зети» розгойдують зону комфорту роботодавця. Там, де прогнули своїм пофігізмом «зети», далі можуть прийти «ікси», які пройшли всі наші 90-і, зі своїм розумінням ситуації, і розкажуть, як жити далі.

Треба врахувати, що, попри ці характеристики, бувають і 45+ з рисами Z і Y, і втомлені від життя 20-річні. Ми працюємо більше кастомізовано, спираючись на те, хто наша цільова аудиторія, хто ця людина — не за статтю, не за віком, а за цінностями, поведінковими паттернами, особистісними компетенціями. У нас всі намагаються від навичок відштовхуватися, але треба дивитися на особистість. Якщо людина неакуратна – вона буде забувати брудні тарілки. Якщо людина інтроверт – він буде бігати від покупців.

Переважно в офісній роботі все змінюється так швидко, що у нас є ролі, сфери, в яких працівник може просуватися. Треба так робити опис вакансії, щоб людина могла зрозуміти: ага, це вони про мене пишуть, я готовий. Роботодавець повинен чітко розуміти, кого він бере в команду. Саме тому у айтішників іноді на співбесідах присутня вся команда – щоб зрозуміти, спрацюються вони чи ні. Людина може бути гарним фахівцем, але токсичною особистістю. А міняти команду — дорого.

У нас всі хочуть дуже швидко, просто та з чарівною таблеткою. Проте це не працює взагалі ніяк. Те, що працювало вчора, завтра може взагалі не працювати.

Як вижити на тлі прогресу

Що стосується прогресу та професій, що зникають, то в нас люди намагаються іноді підстелити соломки скрізь і бояться, що прогрес вихлюпне їх назовні. У нас є антипод — Захід повинен автоматизувати процес, тому що це недорого та ефективно. З нашими зарплатами, на жаль, автоматизація — це дорого та неефективно.

Замість того, щоб робити електронну систему цінників у магазині та вкладати в це сотні тисяч доларів, простіше поки що тримати касирів та продавців, які ці цінники будуть переклеювати. Бо якщо відразу «влупити» мільйон доларів в цю систему цінників для мережі з десяти магазинів, найняти дорогих фахівців, які будуть її моніторити і так далі, то у нас виникає ситуація, коли роботодавець не готовий інвестувати довгостроково, на 20 років. І у нас іноді ця діджиталізація не спрацьовує.

Паралельно дуже багато професій луснуть. Нові технології змушують наших біологів бути і хіміками, і лікарями, і рештою – тому що зараз це потрібно. Рекрутер зараз не просто рекрутер – він паралельно СММщик, маркетолог, продавець, трішки психолог. Якщо він ці ролі не виконує, то він неефективний.

Будь-які рутинні процеси будуть діджиталізуватися і дуже швидко. Якщо ми говоримо про креативні речі — це останній оплот того, чого діджиталізувати не можна. Чим більш рутинною та нудною роботою ви займаєтеся, тим більше шансів, що вас замінять роботом. Кадрове діловодство — перше, що загине. Первинка — перше, що загине. Телефонні дзвінки — перше, що загине. Офіціанти, водії маршруток — там, де у нас простенько й вигідно поміняти десять Маш на одного Кевіна, саме так і станеться. Як на гребені хвилі: або ви зловили цей тренд і осідлали його, або вдарилися об дно.

Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter

Коментарі

Всі новини